27 вересня став особливим днем для великої театральної родини Харків Опера, шанувальників балету та всіх, хто цінує українське сценічне мистецтво.
Цього вечора у Loft Stage звучали не лише чарівна музика А. Адана, а й найтепліші слова, найщиріші побажання, що линуть від душі. Ми вітали з ювілеєм легенду українського балету, народну артистку України Світлану Коливанову — жінку, яка є не просто символом професіоналізму, а й легендою харківської сцени, наставницею для кількох поколінь артистів.
Святкову атмосферу цього вечора підкреслила особлива вистава — балет «Корсар». Адже цей твір став однією з блискучих сторінок в історії театру і у творчій долі ювілярки. У 1971 році на сцені Харківської опери відбулася прем’єра, де головні партії виконували Світлана Коливанова (Медора) та Теодор Попеску (Конрад) — яскравий дует, що увійшов у золоту скарбницю театру. Їхній танець тоді підкорив глядачів, які були у захваті від цієї талановитої пари.

Цього осіннього вечора на сцені знову ожила яскрава історія з життя корсарів на музику А.Адана. Але вже в іншому вимірі — як міст між поколіннями, як висловлення глибокої поваги до великої майстрині, яка й досі, не зраджуючи сцени, продовжує ділитися знаннями, досвідом, теплом своєї душі.
Зі вступним словом до глядачів звернулася заслужена артистка України Антоніна Радієвська, художня керівниця балетної трупи театру та учениця ювілярки. Вона подякувала Світлані Іванівні від імені всіх харківських артистів балету, підкресливши: «Світлана Іванівна — це не лише майстерність, це — приклад, як можна бути відданим справі все життя. І ми щасливі, що маємо змогу працювати поруч з людиною, чий талант і серце відкриті кожному учневі, кожному глядачеві».

Символічно, що партію Медори цього вечора виконала учениця іменинниці — заслужена артистка України Олена Шевцова, яка тонко й глибоко передала характер героїні, ніби відлунюючи граціозні рухи Світлани Коливанової на цій сцені. Роль Конрада блискуче виконав соліст Національної опери України, заслужений артист України Ярослав Ткачук — гість фестивалю, чий темперамент і харизма додали виставі драматизму.
Справжнім емоційним моментом став показ архівного відеозапису з виступом Світлани Коливанової та Теодора Попеску. У залі — тиша, напружена до сліз, а потім — вибух оплесків. Минуле й сучасне на мить злилися у вічність.

Інших героїв вистави виконували Назар Дурдиєв (Бірбанто), Богдан Тетерін (Ісаак Ланкедем), Ольга Шарікова (Гюльнара). Три одаліски: лауреатка міжнародного конкурсу Софія Грігоріаді, Марія Тугай, Анна Романенкова. У ролі Сеїд-паші виступив Олександр Фомініченко, а Євнуха зіграв Ігор Бавикін. Корсарів та їхніх супутниць, а також інших персонажів, які створили атмосферу пригод, емоцій та романтики, виконували артисти балету та допоміжного складу, студенти Харківського фахового вищого коледжу мистецтв.
Вистава йшла у супроводі симфонічного оркестру театру під орудою Сергія Горкуші, даруючи кожному в залі неповторні миті насолоди мистецтвом.

Після вистави оплески не вщухали — глядачі дякували артистам та вітали шановну іменинницю. Сцену заполонили квіти, подарунки та щирі слова вдячності. З привітаннями до ювілярки звернулися генеральний директор-художній керівник Харків Опера Ігор Тулузов, заступниця голови Харківської міської ради Світлана Горбунова-Рубан, директорка Харківського фахового вищого коледжу мистецтв Любов Морозко, директорка Харківської хореографічної школи Наталія Ржевська, а також друзі, колеги та віддані шанувальники.
Світлана Іванівна була розчулена до сліз. У своїй короткій, але емоційній промові вона передусім висловила глибоку вдячність українським захисникам, наголосивши:
«У першу чергу я дякую нашим воїнам — саме завдяки їхній мужності ми маємо сьогодні можливість творити, жити, зустрічатися в театрі, дарувати одне одному мистецтво і тепло. Я радію, коли бачу сяючі очі глядачів, – додала ювілярка. – Я щаслива, що займаюся улюбленою справою та працюю у великій театральній родині Харківської національної опери. Це найбільший подарунок долі».
Це був чудовий вечір, сповнений любові до мистецтва, вдячності майстрині та наставниці, яка щодня надихає кожного, у кого сьогодні є можливість спілкуватися з нею, і тих, хто мав щастя бачити її на сцені чи працювати поруч.