Запорожець за Дунаєм

Важко живеться українським козакам на чужині під владою турецького султана. Молода дівчина Оксана, сирота, яка знайшла притулок у сім’ї запорожця Івана Карася, сумує за своїм коханим, козаком Андрієм.

Повертається додому Іван. Він добре випив і тепер боїться зустрічі з дружиною Одаркою. Розлючена Одарка лає чоловіка.

Збирається народ. Починаються пісні і танці, люди згадують милу серцю Україну. Їх розваги припиняє поява турецької варти.

Турецький султан, вирішивши ближче познайомитися з життям і настроями запорожців, приходить в село, не називаючи свого імені, і зустрічає тут Івана Карася. Запорожець говорить незнайомому турку, що бажав би побачити султана і розповісти йому про прагнення запорожців повернутися в рідний край. Він згадує, як його друг, хоробрий козак Очерет, загинув у бою, затуливши власним тілом султана. Після смерті Очерета залишилася сиротою Оксана.

Гість обіцяє Карасю познайомити його з султаном. Але, поки Іван ходив до хати за чаркою, султан звелів своєму царедворцеві Селіх-азі привести запорожця до палацу.Селіх-ага передає Івану багате вбрання і пропонує змінити ім’я на Урхан.

Берег Дунаю. Оксана і Андрій вирішують бігти на батьківщину.

Повертається з палацу султана Карась. Одарка знову стурбована, чоловік називає себе Урханом і збирається завести гарем.

З’являється турецька варта з втікачами Андрієм та Оксаною. Імам читає фірман султана – всіх українців відпустити додому. Але ця «доброта» пояснюється просто: Карась попередив султана про можливе повстання запорожців.
Всі радіють поверненню в рідну Україну.