4 жовтня в межах Схід Опера Фест сцена Харківської національної опери перетворилася на простір глибокого емоційного й філософського занурення. Балет-містерія «Драконячі пісні», створений на музику сучасного українського композитора Максима Коломійця, став справжнім одкровенням — візуальною медитацією про боротьбу, кохання та прийняття себе.

Ця вистава — не просто хореографічна історія, а притча про людину, яка вирушає в подорож до власної сутності. Усе тут — символи, алюзії, почуття. Це історія про зустріч з «драконами» — внутрішніми сумнівами та болем, що живе в кожному з нас. Але також — і про любов, що зцілює та дає сили.

Артисти балету передавали тонкі душевні процеси мовою тіла й пластики. Кожен рух — відлуння внутрішнього діалогу, жест, що розкриває приховані емоції: від страху до прийняття, від темряви до ніжності.

Глядачі немов застигли у спогляданні — зачаровані візуальною симфонією світла, звуку й чуттєвої хореографії. Постановка торкалася найглибших струн душі, змушувала дивитися в середину себе, шукати відповіді на ті питання, які ми не наважуємося поставити вголос.

Особливо вразила фінальна сцена — зустріч головних героїв, Анінотни та Тіамата, які проходять крізь випробування, щоб зрештою віднайти одне одного і себе.

Дует Ольги Шарікової та Олексія Мірошниченка — це не про танець, а про стан, у якому час завмирає. Їхня взаємодія — ніжна, чуттєва, напружена й глибока — перетворила фінал на поетичну метафору зцілення, коли біль розчиняється у довірі, страх — у любові, а свобода — у прийнятті себе справжнього.

Постановку втілила художня керівниця балетної трупи, заслужена артистка України Антоніна Радієвська, яка працювала з командою справжніх митців:

Авторка лібрето — Жанна Чепела;

Художник по костюмах — Костянтин Пономарьов;

Авторка відеоконтенту — Карина Мозир.

«Драконячі пісні» — балет, який глядачі проживають разом з артистами. І залишає в кожному промінчик світла — для наступної зустрічі з собою.