Летюча миша

Альфред, палкий прихильник дружини Генріха Айзенштайна Розалінди, співає під вікном серенаду. Але замість Розалінди цей спів чує покоївка Адель. Хазяйки немає вдома і, щоб застати її ввечері на самоті, Альфред віддає дівчині запрошення на бал до князя Орловського.
Тим часом Генріх Айзенштайн, засуджений після недозволеного полювання, має провести вісім діб у в’язниці. І звинувачує у цьому адвоката Блінда – він програв процес. З’являється Фальк, друг Генріха, який прийшов провести з ним останні години перед ув’язненням. Він запевняє Айзенштайна: до тюрми можна поїхати і вранці, а зараз – розважитися на маскараді у Орловського. Терзання Генріха настільки ж сильні, наскільки й нетривалі, і він їде з Фальком, сказавши дружині, що прямує до в’язниці.
Вечір. Розалінда сама. Альфред, дізнавшись заздалегідь від Аделі деякі таємниці Розалінди, входить без перешкод. Розгублена жінка не знає, як позбутися настирливого гостя, а той від коньяку стає все більш наполегливим. Але плани Альфреда порушені приходом директора в’язниці Франка. Йому треба забрати Айзенштайна, який не з’явився до місця ув’язнення.
Аби не скомпрометувати себе, Розалінда видає Альфреда за Генріха. Але що це? У руках Франка – запрошення до Орловського. Таке саме Розалінда бачила у Фалька. А що коли невірний чоловік не пішов до тюрми і тепер розважається на маскараді? Вона вирішує терміново перевірити свої підозри, а її невдаха-шанувальник змушений відправитися замість Генріха до в’язниці.

Привітний господар відкриває бал куплетами-присвяченням: у нього на маскараді немає чоловіків та дружин – усім на ніч Орловський дає «розлучення». Натхненні цією приємною пропозицією, гості розходяться у пошуках швидкоплинних захоплень. Серед них Генріх і Фальк. Кожен з них вже обрав собі предмет пристрасті на цю ніч, але вони ніяк не можуть відшукати «своїх» жінок серед тих, що гуляють у закутках парку. Друзі, звичайно, не підозрюють, що під маскою баронеси фон Грейфонштурм переховується покоївка Адель, до якої залицяється Фальк. А під маскою “летючої миші” (предмет захоплення Айзенштайна) – його власна дружина Розалінда, яка стає однією з зірок цього балу і все більше розпалює почуття Генріха, доводячи його до нестями.
Генріх впевнений, що зустрів найчудовішу жінку в світі. Вже на ранок, познайомившись з Франком, не надто вірний чоловік несподівано дізнається, що той ввечері вже відвіз нібито Айзенштайна з дому до в’язниці. Виявляється, поки всі розважалися на маскараді, дружина його зрадила?! Ця думка приголомшує Генріха, і він поспішає до в’язниці, щоб помститися.

Нічне чергування тут було б нестерпно довгим, якби не вино – цю мудрість черговий в’язниці засвоїв давно. Альфред же, відігнавши до ранку хміль, намагається вирішити ситуацію на свою користь і вимагає адвоката. Вривається Генріх і, зіткнувшись з Бліндом, котрий прийшов до в’язня, відбирає у нього мантію, аби під чужою маскою дізнатися, чи зрадила його дружина. Він влаштовує Альфреду й Розалінді, яка теж з’явилася у в’язниці, справжній допит. Плащ приховує вбрання молодої жінки, і Генріх спочатку не впізнає в ній “летючу мишу”. Але час викриття настав. Генріх щиро кається, Розалінда йому пробачає.
Всі гості Орловського на чолі з князем прибувають до в’язниці. І тут відбувається ще одне викриття: Адель, яку всі вважають баронесою, зізнається, що вона актриса театру, що належить Фалькові. Всі вражені її талантом, а також «вірністю» Генріха, котрий всю ніч залицявся до власної дружини.