Попелюшка

В будинку мадам де ля Альтьєр з самого ранку метушня – пані та її дочки готуються до Королівського балу. Чоловік господині, Пандольф, на самоті розмірковує, нащо ж він одружився вдруге – від гордої графині немає життя ані йому самому, ані його донечці Люсетті, яку сьогодні знову образили, вирішивши залишити вдома. Колишній фермер не певен, чи стане він нарешті господарем у своєму домі? Тільки-но почувши, що йде дружина, Пандольф швиденько ховається.

Мадам де ля Альтьєр та дві падчерки Пандольфа, Ноемі та Доротея, прикрашаються. Графиня впевнена, що дочки зачарують Принца. Вони вимагають, щоб Пандольф негайно їхав супроводжувати їх на бал, не давши йому навіть можливості попрощатися з донькою та втішити її.

Люсетта залишається сама. Вона не нарікає на свою долю, але на серці у неї важко – їй так хотілося бути у королівському палаці, танцювати, веселитися… Потроху нею оволодіває сон. З’являється Фея – хрещена мати дівчини. Чарівниця скликає до себе духів, наказавши їм створити для Люсетти бальне вбрання. Прокинувшись, та не вірить власним очам – вона виглядає, наче справжня принцеса. Але рівно опівночі донька Пандольфа має повернутися додому, бо чари зникнуть…

Міністри та доктори умовляють Принца піти на бал – його сумний настрій в усіх викликає занепокоєння. А він мріє про справжнє кохання, про рідну душу, і хоче залишитися наодинці. Але Король непохитний: сьогодні на балу його син має обрати собі наречену. Принц неохоче підкоряється – та раптом серед розрядженого натовпу бачить її, чарівну незнайомку, в яку закохується з першого погляду. Захоплені одне одним, вони не помічають, як спливає час. Та Люсетта пам’ятає наказ Феї, і знаходить в собі сили залишити Принца. Той у відчаї – чарівна незнайомка зникла.

Страшно було Люсетті бігти самій через темне місто, але вона встигла додому раніше, ніж з балу повернулися домашні. Та ось біда – десь по дорозі вона загубила свою туфельку. І хіба тільки туфельку? Там, у королівському палаці, лишилося її серце…

Повернувшись з балу, розлючені мадам з дочками сперечаються з Пандольфом щодо незнайомки, вимагаючи від нього визнати її нахабою, самозванкою, розпусницею. Графиня заявляє Люсетті – Принц сказав, що обманувся у своїх почуттях. Побачивши, як зблідла донька, Пандольф виганяє всіх з кімнати. Він вирішує залишити місто і повернутися з Люсеттою до рідної домівки.

Фея бачить, як у розлуці страждають Принц і Люсетта. Обидва приходять до її чарівного лісу, щоб повернути свою любов. І зрештою вона дарує їм можливість зустрітися. Чи уві сні відбулася ця зустріч, чи у маренні? Хтозна… Але Принц знає тепер ім’я коханої, знає, кого йому шукати.

Минув час відтоді, як батько знайшов Люсетту непритомною на березі річки. Вона довго знаходилася між життям і смертю, весь час марила, згадуючи Принца, якого, як вважав Пандольф, ніколи не бачила. І тепер, коли дівчина прийшла до тями, вона й сама не може зрозуміти – невже те, що гріло її серце, їй тільки примарилося?

Надворі весна, дівчата кличуть Люсетту відкрити вікна й двері, щоб ніжний друг – квітень – зазирнув до неї. На вулиці натовп вітає королівський кортеж, і дівчина чує голос вісника, зі слів якого розуміє, що Принц шукає свою кохану, що їхня розлука розбила йому серце. Отже, все це не було маренням? Люсетта кличе свою хрещену мати, прохаючи дозволу знову побачити Принца.

Принц у відчаї – одна лише чарівна туфелька залишилася йому від коханої. Здається, життя королівського нащадка ось-ось обірветься… Та раптом він бачить ту, за ким тужить його серце. Люсетта і Принц зустрілися – і тепер ніщо їх не розлучить.