Собор Паризької Богоматері

У лабіринтах однієї з веж великого Собору чиясь рука, що вже давно зітліла, накреслила по-грецьки слово «рок». Потім зникло і саме слово. Але з нього народилася історія про циганку, горбаня і священника, про пристрасть, ненависть і велику любов.

На паперті Собору Паризької Богоматері самотня жіноча фігура. Це Гудула, у якої цигани вкрали дитину. Багато років нещасна мати шукає доньку. У відчаї звертається вона до Бога з благанням повернути викрадене дитя.

Площа перед Собором Паризької Богоматері. Тут проходить щорічне свято блазнів. За традицією той, хто покаже найстрашнішу гримасу і буде смішніший за всіх, отримає титул «Папи блазнів». Цього разу ним стає Квазімодо, горбатий і потворний дзвонар Собору. Веселощі перериває архідиякон Клод Фролло. Він гнівно звинувачує горбаня у блюзнірстві. Натовп хоче захистити свого обранця й підтримує Квазімодо, але той вагається і не знає, кого слухати. У нього є почуття обов’язку перед архідияконом, якому зобов’язаний життям: священник колись підібрав його, підкинуту, знівечену дитину, виховав і зробив дзвонарем Собору. Саме це й не дає Квазімодо прийняти однозначне рішення.

На площу вибігають циганки, і серед них дівчина з тамбурином – Есмеральда. Натовп із захватом стежить за танцем своєї улюблениці. Не відводить від неї очей і Клод Фролло. Уперше пристрасть захопила його сувору і похмуру душу. Не в змозі опанувати себе, архідиякон наказує Квазімодо схопити та привести до нього прекрасну циганку.

Нічними вулицями середньовічного Парижа рухається загін солдатів, яким командує капітан Феб де Шатопер. Він і вириває Есмеральду з рук Квазімодо. Есмеральда зачарована своїм рятівником. Образ шляхетного капітана заволодів її серцем. Феба теж не залишила байдужим краса дівчини, і він домовляється з нею про зустріч.

За спробу викрадення солдати приковують Квазімодо до ганебного стовпа та б’ють на очах натовпу. Горбань просить пити, але тільки одна Есмеральда відчуває жаль до дзвонаря і приносить йому води. Милосердя прекрасної циганки глибоко приголомшує Квазімодо. Його серце наповнюється вдячністю і щастям.

У своїй кімнаті Есмеральда зустрічається з красенем-офіцером. Феб захоплений чарівною дівчиною, а вона, ніяковіючи, зізнається йому в коханні. Сп’янілий, Феб обсипає Есмеральду поцілунками. Непомітно для закоханих в кімнату проникає Клод Фролло. Священник, приречений на сувору монастирську стриманість, тремтить, коли дивиться на сцену кохання. Не втримавшись, з кинджалом в руці кидається Клод на Феба і вбиває його. Есмеральда непритомніє і приходить до тями тоді, коли її оточують солдати. Патруль відводить Есмеральду у в’язницю, звинувативши у вбивстві офіцера.

Проповідь у соборі. Клод погрожує грішникам карою Божою, і ніхто не може повірити, що він і є вбивця.

В’язниця. Есмеральда приречено чекає своєї долі. Усе, що сталося, здається їй страшним сном, і лише легкий шарф Феба нагадує про втрачену любов. Несподівано у в’язницю вривається Клод Фролло. Він благає дівчину полюбити його, обіцяючи за це свободу. Але Есмеральда непохитна, і Клод віддає її в руки катів.

Усе готово до страти. Зі всього Парижа збирається народ подивитися на це. Приводять Есмеральду. До неї підходить архідиякон і знову повторює свою пропозицію: життя в обмін на любов. Але Есмеральда готова до смерті. Крізь натовп протискується Квазімодо і, збивши з ніг ката, підхоплює Есмеральду та заносить у Собор, де циганка відчуватиме себе у безпеці.

Під склепінням Собору Есмеральда, користуючись правом притулку від правосуддя, з ніжністю дякує дзвонареві. А Квазімодо, вже не соромлячись своєї потворності, гостинно показує їй свої володіння. Есмеральда тихо засинає. Дзвонар, заспокоївшись і  помилувавшись дівчиною, що заснула, йде. Скориставшись відсутністю Квазімодо, на дзвіницю підіймається архідиякон. Він намагається підкорити Есмеральду та обіймає її. Але його поцілунки ненависні циганці, і вона з відразою відштовхує Клода Фролло. Оскаженілий, він виносить її з Собору.

На місці страти юрбиться народ. З’являється Гудула. Вона помічає на дівчині амулет – такий само, що залишився й у неї. Гудула радісно кидається до Есмеральди: вона знайшла своє дитя. Але на шию дівчини вже накинуто зашморг. Марно благає Гудула про помилування доньки. В останньому відчайдушному пориві мати кидається на ката, але її відштовхують, і Гудула падає замертво. Страта відбулася.

На дзвіницю Собору Квазімодо приносить тіло Есмеральди.  Горю горбуна немає меж. У відчаї він дзвонить в усі дзвони. З’являється Клод Фролло. Немов тінь, бродить він галереями Собору. Збожеволівши від горя, дзвонар кидається на свого «благодійника», в якому бачить винуватця загибелі Есмеральди, і скидає його з даху Собору.