Адольф Адан
Балет на II дії
Жуль-Анрі Вернуа де Сен-Жорж, Теофіл Готьє та Жан Кораллі за легендою, переказаною Генріхом Гейне
29/03/1997
2 год.
- Про виставу
- Постановники
- Дійові особи та виконавці
- Фотогалерея
«Жізель» з’являється в епоху романтичного балету і стає одним з найвищих його досягнень. В основу сюжету покладено старовинну легенду про віл – дівчат, які загинули до весілля від нещасливого кохання. Після смерті вони перетворюються на чарівних істот і, бажаючи помститися за своє загублене життя, до смерті «затанцьовують» чоловіків, які зустрічаються їм уночі.
Поетична музика А. Адана створює яскраві характеристики персонажів і тонко відображає їхні почуття та емоції. І все ж головним багатством «Жізелі» є хореографія, вирішена засобами класичного танцю. Повітряна, польотна й, водночас, дієва, вона активно просуває сюжет вистави.
Дія I
Граф Альберт та селянка Жізель кохають одне одного. Мила й наївна дівчина, яка щиро радіє сонцю, співу птахів, впевнена, що її коханий – простий селянин. Лісничий Ганс, який теж закоханий в юну красуню, намагається пояснити їй, що Альберт не той, за кого себе видає. Але даремно – Жізель все одно не слухає його.
Ганс проникає у мисливський будинок і викрадає шпагу Альберта з графським гербом. Звуки рогу сповіщають про наближення мисливців. Серед них наречена графа Батільда та її батько. Вони зупиняються у будинку, щоб відпочити. Зачарована душевною чистотою та красою Жізелі, донька герцога дарує їй свою прикрасу.
Селяни розпочинають свято врожаю. У розпалі веселощів з’являється Ганс і привселюдно звинувачує Альберта у брехні. На підтвердження своїх слів він показує шпагу графа. Жізель не хоче вірити цьому, тоді лісничий сурмить у ріг, і з будинку до збентеженого графа виходить Батільда, його наречена. Жізель не просто вражена несподіваним обманом – всі її мрії, надії зруйновані. Дівчина не витримує зіткнення з безжалісною правдою життя, вона божеволіє та вмирає.
Дія II
Сумуючи за коханою, Ганс опівночі приходить на могилу Жізелі. Поява віл лякає його. Він знає, що вночі ці чарівні істоти піднімаються із землі. Всіх, хто з’являється на кладовищі в цей час, вони примушують танцювати, доводячи до смерті.
Мірта, повелителька віл, викликає з могили тінь Жізелі, щоб прийняти її у хоровод. До могили приходить Альберт. Горе й відчай графа зворушують колишню кохану, і вона прощає його.
Оточений вілами, прибігає Ганс. Вони знову й знову змушують його танцювати – і лісничий гине. Така ж доля чекає і графа. Владним рухом Мірта наказує йому розпочати танець. Жізель знає, що нічні месниці невблаганні, але заклинає повелительку відпустити Альберта. І їй все ж таки вдається виграти час – з першим промінням сонця чарівні створіння втрачають силу. Альберт врятований. Жізель назавжди прощається з коханим. Разом з вілами відлітає і вона, але навіки залишається у пам’яті юнака – вічною недосяжною мрією та щемливим болем втраченого кохання, що виявилося сильнішим за смерть.
