ТГШ. Подорож у часі

1859. Петербург. 45-річний Шевченко сидить у трактирі, прямо над яким знаходиться квартира його друга, історика Миколи Костомарова. Після заслання, за два роки до смерті. Втомлений, хворий. Чекаючи Костомарова за чаєм із ромом, він згадує своє життя. Звучить мелодія – Шевченко нарешті пригадує, де ж чув її.

Мелодія переносить ТГШ у минуле. Спогад про 1843 рік, Мойсівка, маєток багатої поміщиці Тетяни Волховської, де збиралася вся українська аристократія. Літо. 29-річний Шевченко потрапляє на бал. Високе товариство у захваті. ТГШ – модний поет. Панночки оточують його увагою – він для них суперзірка. Від того, що Шевченко говорить, Портрет Царя Миколи І аж похитнувся на стіні.

Поруч із ТГШ залишається лише Ганна Закревська, в яку поет закохується з першого погляду. Вона – заміжня, чоловік Платон Закревський – удвічі за неї старший. Ведуть грайливу розмову, фліртують, Шевченко мріє намалювати її портрет. Просить у неї на згадку блакитну квітку з сукні. Ганна віджартовується, але ТГШ таки зриває квітку сам.

Поета виводять і посвячують у Товариство Мочиморд. П’ють, говорять про свободу та ритуали спільноти. Лунає та сама музика, що знову переносить поета у часі.

1858. Петербург. Лунає мелодія – ТГШ замовляє її знову і знову. Нав’язливою мелодією він намагається роздратувати Костомарова і «викурити його з історичної нори». Той готується до лекції й виходити не збирається. Але нарешті обурений Костомаров спускається до трактиру. Пояснює, що мусить ще працювати, але Шевченко не хоче слухати. Обіймаються, говорять про науку. ТГШ запевняє, що у науці він насамперед –
 практик. Костомаров пригадує, як Шевченко привіз йому з експедиції череп.

Череп перетворюється на Смерть із Шевченкової гравюри «Казка». Освітлення – контрастне, персонажі на сцені стають наче чорно-білими. На офорті Смерть в українському вбранні зустрічає Москаля. Смерть запитує Москаля, звідки табачок, бере його на кпини.
– А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? І де таку табачку брали?
– Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно Лубенский.
Смерть обіцяє йому підкурити. У темряві загоряються свічки.

«Доки смерть не розлучить нас», – молиться княжна Варвара Рєпніна. Свічка відбивається у дзеркалі. Варвара дивиться на своє відображення незадоволено. 35-річна княжна закохана у ТГШ, але вони – не пара. Вона – дочка генерал-губернатора Малоросії, він – колишній кріпак, ще й молодший за неї. Поет гостює у їхньому маєтку в Яготині. Пише для неї поему «Тризна». Варвара розуміє, що любитиме його завжди.

Березова Рудка на Полтавщині, родинний маєток Закревських. Засідання товариства Мочиморд. Обговорюють істину у вині, довгу та виснажливу війну на Кавказі, куди згодом вирушить один з друзів ТГШ – Яків де Бальмен. Розмови антиімперські. Про «багно і самодержавіє», яке їх оточує. Про свободу, настрої суспільства, потребу скасувати кріпацтво. Весь час за ними «позирає» Портрет Царя.

Листопад 1843. Шевченко хворіє у маєтку Рєпніних у Яготині, пише в ліжку листа Віктору Закревському. Варвара Рєпніна пише листа своєму духівнику, де згадує про ТГШ. Виносячи листи, зустрічаються. Княжна сварить Шевченка за дружбу з Мочимордами. За її розмовою зрозуміло, що вона закохана. Шевченко все розуміє, дещо маніпулює увагою жінки. Каже, що любить, але ж як друга. Але ж любить.

Варвара залишається сама, хвилюється, що він марнує свій талант, розмірковує про майбутнє. Майбутнє – невтішне.

ТГШ – серед стосів паперу і книжок працює, пише збірку «Три літа». Москаль забирає частину і підносить рукопис Портретові Царя. Той читає і його охоплює лють. Цар Микола І обурений віршами Шевченка, українською мовою, таємною діяльністю Кирило- Мефодіївського братства. Підписує указ «Із забороною писати й малювати». Москаль проводить обшук у ТГШ, розкидаючи його речі. Сценою літають папери. ТГШ виголошує полум’яну промову «Без заборон писати й малювати».

1858. Петербург, трактир. ТГШ та Костомарову у трактирі приносять їжу. Шевченко критикує російську кухню і згадує улюблену страву – борщ із сушеними карасями. Розмовляють із Костомаровим. ТГШ згадує жінок – княжну Варвару Рєпніну, яка писала йому на заслання і підтримувала всі ці роки. ТГШ зізнається, що хотів би мати дружину і свій дім. Згадує про друга-мочиморду – Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі. Читає Костомарову рядки з «Кавказу», який присвятив Якову.

1848, квітень, знову бал у Волховської, з’їхалися три повіти. Мочиморди змагаються у вправності виголошення тостів, розмовляють про свободу. Москаль у образі місцевого поміщика планує підготувати доноси на них. Серед гамірного товариства, випивши шампанського, Його Високоп’янійшество Віктор Закревський виголошує тост – запрошує «випорожнити чарку за щастя новопроголошеної французької республіки». Мочиморди підтримують – «Ура!». «Краще вже, панове, випиймо за славу прийдешньої української республіки!». Публіка на мить замовкає. Гусари напружуються. Москаль доносить Портрету Царя. Мочиморди випивають. Бал продовжується.

2013, грудень. Київ. Майдан. Революція Гідності. Мочиморди – вже в одязі протестувальників. Серед них Яків де Бальмен – асоціація з ним з’являється одразу, як бачимо фото Сергія Нігояна. Читає рядки з поеми «Кавказ» на барикаді. Нігояна вбивають. Починається остання велика війна…

2022. Звільнена Балаклія. Українські військові знімають із білборда російську символіку «Мы с Россией один народ». Під ними – рядки Шевченка «Борітеся – поборете!». Смерть нарешті прикурює Москалю.